Бог у душі людини, а не у церкві

Православ’я? Католицизм? А можливо іудаїзм чи мусульманство? Нині так багато напрямків релігії, що важко зробити свій вибір. Хоча, зазвичай, ми не в змозі обрати свою віру, адже наслідуємо батьків. Нас змалечку виховують у звичаях релігії, до якої належіть наші тато-мама. Тому, якщо навіть подорослішавши, ми вирішимо змінити віру( що відбувається вкрай рідко), це зробити буде майже нереально, адже таким чином ми ламаємо свою соціальну свідомість.
Мабуть кожен з нас бачив в новинах сутички між різними церквами, здавалося б, ну що там ділити, Бог то один. Але все ж кожна віра, як і людина, індивідуальна. В неї свої звичаї і традиції, своя свята книга. Наприклад, в іудаїзмі, коли людина прокидається вона має прочитати молитву: „Я вдячний Богові за те, що ти вернув мені душу. Я прокинувся й бачу те щастя життя, яке навколо мене, і розумію, що Всевишній дав мені це все. А я маю лише вірити в нього і підтримувати все те добро, яке він дав мені і дав мені наснагу, щоб я цінував все і в природі, і у своїх сусідах, які іншої віри, але я з повагою відношусь і до них” Це дуже важливо, адже таким чином виховується рівність між людьми. Але багато разів, ми спостерігали відчуження від людини, що відрізняться від нас своїми поглядами у релігії. І навіть, якщо це наш ліпший друг, ми починаємо з острахом спілкуватися з ним і при кожній зустрічі в наш мозок приходить мила думка: „ А раптом він, того, сектант. Ще затягне мене туди і змусить приносити себе в жертву”. Цю думку нав’язують нам всі: батьки, друзі, телебачення. Вже не залишилось жодного детективного серіалу, де б добрі і героїчні дяді-міліціонери не рятували друга від секти. Не заперечую, вони існують, але треба ж відрізняти секти від церкв протестантизму. Можливо деякі прихильники протестантських вір і здаються дивними, але не всі. Інколи, ми навіть не підозрюємо, що наш знайомий баптист чи свідок Ієгови.
Деякі максималісти стають атеїстами, виражаючи таким чином протест. Але ж якщо задуматися, у кожного є частинка святого – душа. Нею наділив нас Бог, щоб при нагоді ми могли порадитись чи звернутися за допомогою. Душа надихає на волевиявлення, бажання змінити щось у собі Бог-душа змушує мучатись, коли ми зробили той чи інший гріх. Напевне, він і є та кішка, що шкребе на душі, але шкребе справедливо, за діло. Віра є умовою вічного оновлення душі, її омолодження.. Стомлена життєвими невдачами людина, яка зазнала дошкульного краху своїх надій, планів, може перетворитися на душевного старця, що свідомо самообмежив себе розсудливістю, гірким досвідом, лякається нового, планів, фантазій.
Кожен вірить у Бога по-своєму. Комусь достатньо один раз на день подумати про нього, а хтось не уявляє своє життя без щоденного відвідання церкви. Це не привід засудження, це індивідуальний вибір кожного. Віра не повинна ставати на заваді дружбі, коханню, кар’єрі, адже Бог живе у душі людини, а не церкві.